Я, Бойчук Світлана Борисівна, народилась в Кіровограді в родині педагогів–музикантів. З дитинства батьки мене залучали до музики, я навіть музичну школу закінчила. Але завжди з завороженням спостерігала, як шиє і рукодільничає моя бабуся.
У школі моїм кумиром була вчителька обслуговуючої праці Валентина Семенівна Головкіна. Вона перша навчила мене професійним прийомам шиття та ведення домашнього господарства. Завдяки цій людині я виборювала перші місця на олімпіадах трудового навчання в місті, області та на республіканській олімпіаді.
У старших класах мені допомогла удосконалити навички шиття Мішина Євгенія Іонівна, викладач учбово-виробничого комбінату. Я отримала ІІІ розряд швачки-мотористки і після школи пішла працювати на Кіровоградське швейне об'єднання швачкою. А через 2 роки здійснилася моя мрія – я вступила до Київського технологічного інституту легкої промисловості. Закінчила інститут, отримала на той час престижну професію інженера-конструктора-технолога швейного виробництва і повернулася на свою швейну фабрику на посаду конструктора-модельєра. Дуже приємно було бачити на жінках одяг, який сама створювала, розробляла і запускала у виробництво.
Але життя розставляє все по своїх місцях. Вийшла заміж, народила дитину, декретна відпустка… І от випадково знайома людина запропонувала мені попрацювати з дітьми у школі (у ті часи це було можливо). Тоді я і зрозуміла, що це моє, що я без цього не зможу жити. Правду кажуть: «гени тапком не задавиш». Мені дуже подобалось навчати дітей тому, що вмію сама, хоч і досвіду не було, і освіти відповідної. Але вже тоді були результати.
У 2001 році я екстерном закінчила Кіровоградський Державний педагогічний університет ім. Винниченка, отримала спеціальність учителя трудового навчання (обслуговуюча праця), креслення та безпеки життєдіяльності. Тепер вже на законних підставах викладаю за фахом.
У 17 школі працюю вже 20 років. Але бажання навчати дітей, спілкуватися з ними з роками не зменшується, а навпаки, я стала більше часу проводити у школі, працювати з дітьми додатково. Можливо, тому, що власні діти повиростали, а можливо, - що це просто моє життя.
Мене часто питають, а яке в мене хобі? Я ж відповідаю, що моє хобі – це моя робота, моя професія. У весь свій вільний час я або шию, або вишиваю, або в’яжу, або виготовляю зразки – наочність до уроків. А ще дуже люблю співати, грати на фортепіано та гітарі. Останнім часом пристрастилася до плетіння з газетних трубочок. Тобто в мене ніколи немає вільного часу і я про це не жалкую.
З появою сучасних комп’ютерних технологій я долучилася до комп’ютеру, спілкуюся з друзями та колегами в Інтернеті, завдяки Інтернету дізнаюсь про новації у професії, за допомогою комп’ютеру готуюся до уроків, створюю для дітей цікаві презентації, дізнаюсь про новітні технології як пошиття так й інших видів рукоділля. Комп’ютер я використовую також і на уроках як технічний засіб для пояснення навчального матеріалу та контролю знань учнів.
Працюючи у школі, для себе я обрала актуальну в умовах ринкової економіки проблему «Розвиток економічних знань. Співтворчість з учнями». Здобувши державну незалежність, Україна розв’язує надзвичайно важливе завдання – створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народу. З цією метою здійснюється перехід до ринкової економіки. яка передбачає, що кожна людина, дбаючи про свій добробут, про добробут своєї родини, щоденно протягом усього життя робить економічний вибір, приймає економічні рішення і відповідає за їх наслідки, покладаючись, головним чином, на власні зусилля і власний хист.
Економічні знання потрібні всім: і тим, хто має власну справу, і тим, хто наймається на роботу, і тим, хто продає, і тим, хто купує. Вони стають необхідними у родинних стосунках і взаєминах між людьми.
Перехід до нових економічних відносин потребує не тільки розуміння, а й прискореного розвитку економічного мислення людей. У процесі викладання економіки в школі важливою проблемою є зміна економічної поведінки дитини в плані розвитку в неї підприємливості, діловитості, ощадливості, працьовитості та інших ціннісних орієнтацій, які ґрунтуються на економічному способі мислення.
Сьогодні суспільство потребує, щоб кожна людина, незалежно від її фахової орієнтації, здобула гарантований державою певний мінімум систематизованих економічних знань.
Зараз економічні знання дітей практично пов’язані з тим, що вони бачать навкруги. Те, що вони бачать, викликає певний інтерес, зацікавленість і спонукає до отримання знань про ці явища, далеко не завжди позитивні. А те, що не лежить на поверхні, ще довго залишається незрозумілим. Якщо своєчасно не скоригувати систему інтересів школяра, потім може бути запізно.
Для цього треба викликати необхідний інтерес за допомогою нестандартних методів навчання. Це навчання школярів з елементами гри в дусі змагань та здорової конкуренції, міні-вистави, практичні заняття, розповіді, конкурси, свята та ін.
Вважаю, що проблема ця буде актуальною завжди. Тому що нові покоління дітей, що приходять навчатися до школи, повинні вміти орієнтуватися в непростому сучасному економічному світі. І не завжди ці знання їм можуть дати батьки. Особливо дітям – вихованцям дитячого будинку, яких я навчаю вже майже 10 років. Починаючи з 5 класу ми разом з дітками обраховуємо вартість кожного виробу, що виготовляється на уроках і дома, порівнюємо з цінами у торговельній мережі, шукаємо шляхи якнайбільшої економії, щоб можна було заробити реальні гроші. Кожного уроку ми знаходимо варіанти будь-якої економії: це економія тканини під час розкроювання, економія ниток під час вишивання і шиття, економія електроенергії, економія часу за рахунок раціональних прийомів виконання робіт. Раніше, коли були уроки кулінарії, діти навчалися також економити продукти для приготування страв, економити час на приготування їжі, енергоресурси, воду тощо.
Під час сільськогосподарських робіт навчаю прийомів раціональної висадки насіння у ґрунт, за рахунок якісного обробітку ґрунту та рослин зменшувати кількість таких обробок, правильно визначати час для поливу та зрошення насаджень.
На уроці, як правило, ставлю учням проблемні завдання, на які вони, працюючи у групах, відшукують рішення.
У своїй школі я працюю також керівником гуртка художнього в’язання та вишивання «Павутинка» при центрі естетичного виховання «Калинка». Гурток відвідують діти з 5 по 11 клас. Найбільша кількість вихованців гуртка – це дівчата з класів, що не поділяються на групи хлопчиків та дівчат.
До речі, хотіла розповісти про своє маленьке «ноу-хау». У зв’язку з тим, що багато класів не поділяються, я почала шукати для дітей нові теми, які б однаково зацікавили як хлопців, так і дівчат. Одна з таких тем - «Основи лозоплетіння». Але в нашій місцевості дуже важко знайти достатню кількість лози, тому в якості лози ми використовуємо звичайні тоненькі паперові трубочки. Дітки залюбки їх на уроках скручують, як правило працюють гуртом, але кожен має свій результат. А потім з цих трубочок плетуть різноманітні вироби. Готові вироби фарбують, лакують, виконують декупаж, наносять малюнок. Як щодо теми економії, то тут витрати ідуть лише на фарбуючи матеріали. Паперові трубочки – це газета, старі реферати, рекламні буклети, використані зошити та ін. Затрати на фарбу також можна зменшити, якщо не кожна дитина буде купувати собі лак, а, наприклад, банку лаку купують одну на весь клас, або замість коштовної морилки використати цибулеве лушпиння, харчові барвники, які значно дешевше. Запрошую вас на майстер-клас з основ лозоплетіння, який я буду проводити у своїй школі у січні.
Вважаю своєю «фішкою» те, що для виготовлення виробів ми з учнями використовуємо матеріали «Секонд-хенд». Це одяг, з якого діти повиростали, це розпущені в’язані речі, пластикові пляшки, перечитані журнали та газети, комп’ютерні диски, вінілові платівки, тарна упаковка, старі джинси, пластикові пакети та ін. Таким чином діти економлять бюджет своїх батьків, не витрачаючи кошти на матеріали.
Трудове навчання – предмет у школі багатогранний. На уроках праці діти навчаються не тільки прийомам роботи, але ми з ними дуже часто звертаємось до інших шкільних предметів. Для розрахунків ми згадуємо математику, для побудови креслень – анатомію людини, креслення, при виконанні ескізів – малювання, при вивченні основ електротехніки нам у допомозі фізика, при виконанні сільськогосподарських робіт у нас згадується географія, природознавство, біологія, при вивченні традицій народних ремесел – історія. А інструктаж з техніки безпеки на кожному уроці нерозривно пов'язаний з основами здоров’я. Тобто міжпредметні зв’язки мають велике значення для гармонійного розвитку дитини.
Я завжди залюбки беру участь у семінарах, у майстер-класах вчителів міста. Мої учні були призерами та переможцями олімпіад з трудового навчання. Роботи моїх вихованців є учасниками та переможцями міських конкурсів – фестивалю «Степові джерела» у номінації «Декоративно-прикладна творчість», виставок «Знай і люби свій край», до Дня міста, Дня Святого Миколая, Великодня, «Дня Землі» та інших видатних подій. Разом з дітками ми шиємо і вишиваємо костюми для потреб школи.
Приймаючи участь у конкурсі «Учитель року» маю бажання поділитися своїм досвідом роботи. Розповідати можна багато, але, як кажуть «Краще один раз побачити….», тому запрошую всіх до школи № 17, до майстерні обслуговуючої праці, де все, про що я розповідала, можна побачити на власні очі.
Немає коментарів:
Дописати коментар