6 клас
Тема.
Лічильні шви. Вправи на виконання шва "штапівка". Символіка в українській вишивці
«Багато чого не зробиш, поки не вивчишся. Але багато слід зробити, щоб вивчитись. Ніхто не стає майстром, не тренуючись у майстерності».
(Ян Коменський)
МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Українська народна вишивка — один із найстародавніших і найпоширеніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва. В Україні так повелося, що з давніх-давен жінки дуже любили вишивання і ним прикрашали і одяг, і житло.
Вишивка - один з найбільш поширених видів декоративного мистецтва, в якому орнаментальне та сюжетне зображення на тканині, шкірі, повсті виконується різними ручними або машинними швами.
Вишивка виникла з появою шитва, на примітивному одязі людини кам'яного віку. В Україні вишивка відома з давніх часів і набула великого поширення.
Впродовж віків удосконалювалась художня система вишивки, в якій гармонійно поєднуються такі фактори, як матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне вирішення.
Крім основного призначення - прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових виробів, вишивка може бути і самостійним твором (панно, картина, портрет).
Спочатку вишивка виконувалась на матеріалах домашнього виробництва - вовняних, лляних, конопляних, а з кінця ХІХ століття - на тканинах і шкірі фабричного виробництва (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, муслін, плис, плюш, шовк та ін.).
Цікаво, що до XVIII століття вишиванням займалися в основному жінки із знатних сімей та чорниці. Церковні облачення, багатий одяг царів і бояр шили з дорогих тканин (шовку, оксамиту) і вишивали золотими і срібними нитками, поєднуючи з перлинами і самоцвітами. З XVIII століття вишивка стала одним з основних занять дівчат-селянок. Вироби виконувалися з простих, недорогих тканин, але відрізнялися високою художньою майстерністю. Вишивальниці самі створювали візерунки і підбирали кольори.
Склались традиції, що без вишитої речі не було жодної хати, а без вишитого одягу — жодної дівчини, жінки. От і ми з вами з сьогоднішнього уроку будемо вивчати українську народну вишивку — ручні шви, які використовують у вишиванні.
За допомогою лише голки та нитки на простому полотні народжувались неперевершені узори вишивок.
ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Види вишивальних швів
У вишиванні швом називають техніку виконання вишивки. Назви більшості швів походять від способу накладання стібків на тканину: «хрестик», «ланцюжок», «козлик», «качалочка» тощо. У народній вишивці відомо понад 100 видів швів.
Усі техніки вишивання поділяють на поверхнево-нашивні (глухі) та наскрізні (ажурні)
За способом виконання техніки поділяють на вільні та лічильні. Вільні техніки вишивання виконують за заздалегідь наміченими контурами узорів, при цьому змінюється довжина стібків. Виконуючи лічильні шви, точно рахують кількість ниток тканини. Тому для виконання вільних швів можна використовувати будь-яку тканину, а для лічильних — тканину полотняного переплетення або спеціальну тканину для вишивання — канву.
Шов «штапівка» належить до поверхнево-нашивної лічильної техніки вишивання. При цьому використовують білі нитки або кольорові, у тон вишивки. Стібки під час вишивання роблять невеличкі, охайні, що надає узорам легкості, прозорості, розміщують паралельно ниткам основи чи утоку, інколи — навкіс. Цю вишивку найчастіше поєднують з іншими лічильними швами (частіше з лічильною гладдю) або використовують як допоміжну для обведення орнаменту. Штапівка відома в багатьох регіонах України, але особливого розвитку набула на Вінниччині. На Чернігівщині «штапівку» сполучають з важкими елементами узорів. На Львівщині ця техніка дістала назву «стебнівка».
Технологія виконання шва «штапівка»
Вимоги до виконання традиційного шва “штапівка”:
– усі стібки виконують на однаковій кількості ниток, тобто вони мають бути однакової довжини;
– стібки укладають рівномірно, не стягуючи тканину;
– лицьовий і виворітний боки мають однаковий вигляд.
